Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.
Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.
Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.
Розлетілись мов лелеки шукать власну долю
Тії діти, що напоєні життям тим у волю.
Тим життям, що із любов’ю батьки напували,
бо ж самі тієї долі та щастя не мали.
Для діток своїх нічого вони не жаліли,
Все старалися дати, як могли, як вміли.
Облетіло вже листя у саду біля хати.
Вітер холод несе, непокоїться мати.
Як там дітки живуть, чи здорові, в достатку?
Чом не пишуть листа, не спитають як татко?
Ой, як швидко ж в трудах все життя пронеслося.
І у мами під хусткою зовсім сиве волосся.
Білий сніг вже накрив і город, і хатину.
Лиш самотні сліди на снігу біля тину.
Все чекає, надіється молиться мати,
щоб хоч раз ще приїхали у село онучата.
Щоб віддати останню краплинку любові,
Обійняти малих, впевнитись, що здорові.
Ось минула зима, снігу більше не має.
І весна в повну силу свою виступає.
І за звичкою квітне садок біля хати,
а город заростає - нікому обробляти.
Наче дивиться сон одинока хатина:
Сміх дитячий, запах хліба, щасливу родину.
Чи було то насправді, чи може здалося,
Що пишалась земля золотистим колоссям.
Чи придумала тії пісні, що співала мати.
Вітер тепер свої співає для старої хати.
Людмила Камерон ,
Варшава, Польша
Закрой глаза, задумайся на миг-
В чем cмысл жизни, для чего на свет родился?
И счастлив тот, кто истину постиг,
Кто для Христа прожить свою жизнь согласился.
Господь, дай мне силы идти,
Идти за Тобой, и крест свой нести.
В Тебе надежда моя,
С Тобой все смогу в это верую я.
Прочитано 3494 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Злобному трусу . - Изя Шмуль Нравится это кому-то или не нравится,но нам в Америке жить очень хорошо. Я перечислю только Факты условий нашей жизни здесь: 1. Мы живём в маленьком,экологически чистом,очень зелёном городке. Никакой преступности здесь почти не бывает. Народ вежливый,доброжелательный и
улыбчивый. Никому не интересно знать кто какой национальности. Национальность одна у всех-Американцы. Мы считаемся людьми с низким уровнем жизни. Для таких людей в нашем городке множество гуманитарных точек и церквей выдающих помощь. Живём мы в субсидированном доме для низкобюджетных граждан в стометровой квартире из трёх комнат и балкона большущего вдвоём с женой. Государство нам платит пособие по старости (именно пособие, а не пенсию) для низкобюджетных граждан. Пенсию мы в Америке не заработали. Получаем мы вместе с женой –1160-долларов. За квартиру со всеми коммунальными услугами (свет, отопление, злектро –снабжение с двумя кондиционерами, холодильником и др. Эл.приборами) мы платим 310-долл.30-долл. – За телефон вместе с междугородкой, 40-долл. за 8-программ русского телевидения. Хлеб,макаронные изделия, рис, овощи и фрукты, фарш, колбасу и всякая санитария через гуманитарную помощь(наполовину) В поместную церковь в виде добровольной десятины и
приношения 140-долл. Итого у нас остаётся – 640долл. На безбедную жизнь. Вся медицина и все лекарства бесплатно. А в России мы отработали более сорока лет каждый. Можно считать Америку настоящим домом?!
